Блаженна людина, що відкинула злі поради,
I не стане на стежку, на якій нечестиві грішать,
I шукає у Бога i втіху, i слово розради,
Й лиш до Нього йде правди шукать.
Насолода таких у Господа Бога,
Їхні думи до Нього, до Нього дорога.
Божа воля — їх власна воля, —
I яка це щаслива доля!
Чоловік той мов дерево, що посаджене над потоком,
У якого i листя зелене, соковиті i вчасні плоди.
Будеш з Богом, то йтимеш й повільним кроком,
Усе встигнеш, все зробиш — лиш йди.
Хай же як не працюють злорiки —
Їм не бачити щастя повіки.
Їхні задуми, мов полова,
Бо розвіються вітром довкола.
I завжди нечестивий люд
Буде мати лиш осуд i суд.
Бог все бачить, за праведним йде,
А шлях грішного западе.
Василь Мартинюк,
Луцьк, Україна
Я народився 16 січня 1966 року в с. Карпилівка Сарненського району Рівненської області. Закінчив філологічний факультет Волинського державного університету ім. Лесі Українки. Учителював, працював літературним редактором журналу "Благовісник".
Автор збірки "Оновлення серця" (2004).
Одружений. З дружиною Марією виховуємо шестеро дітей.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
*** - Анастасия Стайкова Однажды я вдруг поняла, что жизнь не принадлежит человеку! У меня ещё не было конкретных мыслей о Боге. Просто "случайно" родилось это стихотворение, я стала над ним думать и поняла эту простую истину) Я поняла вдруг, что всё может в любой момент вдруг раз, и закончиться... И я ничего не смогу изменить, ничего поделать с этим сейчас...
Но дальше этого мои мысли тогда не пошли, я "побоялась" немножко, но ещё тоже не услышала призыва, а пошла себе жить дальше))
